Ukrainian profile for Serhiy Zhadan Український поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст, фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма». Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», «Інтернат», п’єси «Хлібне перемир’я», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія», «Життя Марії», «Тамплієри», «Антена», «Список кораблів» та ін. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені більш як двадцятьма мовами, зробивши автора одним із найвідоміших сучасних українських письменників. 2017-го року заснував «Благодійний фонд Сергія Жадана».

Олександр Михед (нар. 1988) – культуролог, літературознавець, куратор мистецьких проектів. Співробітник відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидат філологічних наук. Автор понад 150 публікацій у провідних українських ЗМІ та виданнях Німеччини, Сербії, Польщі, США та Білорусі. Вибрані есеї перекладено англійською, польською, сербською, російською мовами. Куратор “АмнезіЯ project: відкрита платформа” – літературно-мистецького мультимедійного проекту, підґрунтям для якого стала художня книга «АмнезіЯ», що вийшла друком 2013 р. у видавництві “Електрокнига”. Уривки книжки перекладено англійською, італійською, німецькою, польською та фінською мовами. Проект увійшов в сімку найкращих проектів світу, за версією фестивалю “SOUNDOUT!” (м. Берлін). Автор збірки оповідань “Понтиїзм“, що вийшла друком 2014 р. у “Видавництві Кальварія”. Оповідання друкувалися в “Кур’єрі Кривбасу” та на сайті “Українська правда. Життя“. Книга ввійшла в довгі списки премій “Книга року Бібісі-2014″ та “ЛітАкцент року”. Автор психотрилера “Астра”, що з’явився друком 2015 р. у “Видавництві Анетти Антоненко”. Ввійшов до списку “Молоді письменники, з якими варто познайомитись”, складеного виданням “Українська правда”. Гостьовий редактор спеціальної української теми он-лайн журналу світової літератури Words Without Borders (м. Нью-Йорк, США). Переклав українською романи Бориса Акуніна “Сокіл і Ластівка” та “Турецький гамбіт” (видавництво “Клуб сімейного дозвілля”, 2012). Спільно з Богданою Матіяш переклав українською вірші американської художниці Дженні Хольцер («Есеї підбурення», редактор Антоніна Ящук, 2010). Також здійснив переклад кількох інформаційних видань PinchukArtCentre (2010-2012). Куратор персональної виставки білоруського митця Алєксєя Шинкаренка (“Білоруська фактографія. Частина І”, галерея “Квартира 57″, 27 травня – 9 червня 2013 р.), польсько-української групової фотовиставки “EURO: дві країни – одна історія” (Музей історії міста Києва, 12-30 червня 2013 р.), арт-прогулянки “depARTments” в рамках міжнародного фестивалю “Транскавказія” (14-16 червня 2013 р.). Співкуратор виставки “АмнезіЯ project: відкрита платформа” (Leteraturhaus Lettretage, Берлін, Німеччина, 28-29 травня 2014 р.) . Організатор, модератор і учасник численних літературно-мистецьких і освітніх заходів та міжнародних наукових конференцій. В якості куратора Літературної програми PinchukArtCentre (2010-2012) виступив куратором трьох літературних ночей в PinchukArtCentre: «Новітнє мистецтво і література: територія контакту» (17.12.2010), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 2» (18.03.2011), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 3» (24.06.2011), літературного марафону “7 про 20″ (24.12.2011), а також спеціальних проектів «Чути, щоб бути почутим» (25.11.2011), «Долі окремих людей» (02.03.2012) та «Кровні зв’язки: вечір запитань до ”Тисячі та однієї ночі”» (18.08.2012). Експерт Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2011», учасник «Кураторської платформи» PinchukArtCentre та «Школи кінокритиків» у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю 2012 року, ментор Школи літературної критики і книжкової журналістики “Контекст-2″, куратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2013, співкуратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2014, учасник літературних резиденцій у Фінляндії та Латвії. У своїй мультивекторній роботі за допомогою комплексного підходу ставить за мету створити цілісне бачення сучасної масової культури: література – кінематограф – мистецтво. (Source: www.mykhed.com)

Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж. Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.) Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.

Oleh Lysheha (Ukrainian: Олег Лишега) is a Ukrainian poet, playwright, translator and intellectual. Lysheha entered Lviv University in 1968, where during his last year, he was expelled for his participation in an "unofficial" literary circle, Lviv Bohema. As punishment, Lysheha was drafted into the Soviet army and internally exiled. During the period 1972-1988, he was banned from official publication, but in 1989 his first book Great Bridge (Velykyi Mist) was published. For "The Selected Poems of Oleh Lysheha," Lysheha and his co-translator James Brasfield from Penn State University, received the 2000 PEN Award for Poetry in Translation published by the Harvard Ukrainian Research Institute. Lysheha is the first Ukrainian poet to receive the PEN award.

This is the author's profile for Ukrainian name spelling. See also Oksana Lutsyshyna Оксана Петрівна Луцишина (10 жовтня 1974, Ужгород) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця. Член Українського ПЕН. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за роман «Іван і Феба».

Український есеїст, прозаїк, поет, художник. Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008). Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.

Кость (Костянтин) Ві́лійович Москале́ць — поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант, нонкомформіст. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Народився біля Батурина на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. Закінчив середню школу № 4 в м. Бахмач (1980). Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Росії (поезія, семінар Едуарда Балашова)(1990). Один із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Служив у війську (1981–1983), працював на радіозаводі в Чернігові, був учасником Львівського театру-студії «Не журись!», виступаючи як автор-виконавець власних пісень. Автор слів і музики відомої в Україні пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати…»). Член Національної спілки письменників України (1992) та Асоціації українських письменників (1997). Від 1991 р. живе в селі Матіївці у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись винятково літературною працею.

Валерій Пузік — український художник, письменник, режисер. За освітою художник-дизайнер. Працював журналістом. У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС). Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем». Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка. Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 р. в Луцьку в родині філологів. 1968 р. переїхала з батьками до Києва. Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 р. (вірші). Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім.Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук. В 1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського. З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 рр. перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як “запрошений письменник” та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р., коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує (див. Календар). Має низку громадських навантажень - Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном. Англомовний профайл: Oksana Zabuzhko