Живучи в добу Івана Франка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, "Молодої Музи" й "Української хати", Михайло Яцків зумів витворити своє самобутнє силове поле в українській прозі початку ХХ століття й підняти її до світового рівня. Йому вдалося синтезувати та переосмислити глибинні фольклорні пласти, набутки рідного письменства й новітні західноєвропейські віяння. У ритмах слова та глибинах значень трьох вершинних збірок малої прози - "Казка про перстень" (1907), "Чорні крила" (1909) й "Adagio consolante" (1912) - львівський характерник, чиї тексти не старіють, як полотна давніх майстрів. Зміст: До моїх приятелів Дівчина на чорнім коні Яків Моренга Тихий світ Сонце западає За горою Зерно гірчиці Тіні серед тіней Вечірні збитки Ой, не ходи, Грицю Адонай і Бербера Дорийське підсіння Картина з дневника Похила вежа Боротьба з головою.