Володимир Рафєєнко — російський та український письменник, прозаїк і поет. З 1992 по 2018 писав свої твори російською, в основному видавався в Росії і вважався представником російської літератури; у 2014 році, після переїзду на Київщину, вивчив українську мову, згодом почав писати українською свій новий роман та став повноцінним представником також і української літератури. У 2019 видав свій перший роман українською «Мондегрін (пісні про смерть та любов)». Лауреат російських літературних премій «Російська премія» (2010, 2012) та «Новая словесность» (2014).

Вікторія Амеліна (дівоче прізвище — Шаламай) народилась у Львові. У 14 років емігрувала до Канади, однак скоро повернулася в Україну. Отримала ступінь магістра комп'ютерних технологій у НУ «Львівська політехніка». Працювала програмістом та керівником у міжнародних IT компаніях. Станом на листопад 2015 Вікторія Амеліна призупинила кар'єру в IT заради письменницької роботи. Лавреатка національної премії Коронація Слова 2014 за лірику. У 2014 році Вікторія Амеліна дебютувала в літературі з романом «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», що вийшов у видавництві «Discursus». Передмову до дебютного роману написав Юрій Іздрик. Роман увійшов у десятку рейтингу «ЛітАкцент–2014». Брала участь у таких заходах і міжнародних фестивалях як Форум Видавців у Львові, Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo» у Вінниці, фестиваль «Read My World» в Амстердамі тощо. У 2015 році роман «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» був перевиданий у видавництві «Віват». У 2015 році роман був номінований на премію Валерія Шевчука та увійшов до короткого списку премії. У 2016 році одразу дві книжки Вікторії Амеліної стали призерами конкурсу, оголошеного Міжнародним фестивалем «Запорізька книжкова толока — 2016»: роман «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» у номінації «Українська художня література. Проза», «Хтось, Або Водяне Серце» — у номінації «Дитяча література». У 2017 році у Видавництво Старого Лева вийшов роман «Дім для Дома». В романі «Дім для Дома» розповідається про родину радянського льотчика, яка отримала квартиру в серці Львова, де провів дитинство польський письменник єврейського походження Станіслав Лем. Цю квартиру і стару скриню в ній Лем описав у автобіографічному романі «Високий замок». В романі «Дім для Дома» цю скриню зі старими секретами мріє відчинити наймолодша з героїнь. «Дім для Дома» визнано найкращою українською прозовою книгою 2017 на фестивалі Запорізька Книжкова Толока. Роман «Дім для Дома» увійшов до коротких списків премій ЛітАкцент року та премії Міста Літератури ЮНЕСКО, літературної премії Європейського Союзу. Вікторія Амеліна багато подорожувала світом, від Тибету до Кремнієвої долини. Час від часу публікувала колонки в інтернет-газеті Збруч, НВ. Член Українського ПЕН. З початку повномастштабного вторгення Вікторія Амеліна доєдналася до громадської організації Truth Hounds, яка документує воєнні злочини. У вересні 2022 року саме Вікторія Амеліна знайшла захований в саду щоденник закатованого росіянами Володимира Вакуленка-К. в с. Капитолівка на Ізюмщині. Пізніше Амеліна представляла спадщину Вакуленка в харківському Літмузеї. Вона багато приділяла часу документуванню воєнних злочинів, дослідженню війни. «Великий роман про війну не має бути один, цих історій має бути багато. Наша сила — у різноманітності, багатоголоссі історій, треба збирати всі свідчення, розповіді. Такою горизонтальною стане наша література. У масштабах країни ми очікуємо, що люди звертатимуться не лише до психотерапевтів, але й до мистецтва. І дуже важливо, аби зв'язок між тими, хто творить культуру, та тими, хто її споживає, налагодився», — так говорила Вікторія Амеліна влітку 2022 року під час дискусії учасників і учасниць Українського ПЕН в Kharkiv Media. 27 червня була поранена під час ракетного обстрілу Краматорська Росією. Шматок металу пошкодив череп і Вікторія дуже швидко втратила свідомість. Попри зусилля лікарів, 1 липня 2023 року Вікторія Амеліна померла від отриманих ран в лікарні в Дніпрі. У письменниці залишився 10-річний син. Похована у Львові, на 78 полі Личаківського цвинтаря.

Гали́на Костянти́нівна Вдовиче́нко (*народилась21 червня 1959, Кольський півострів) — українська журналістка та письменниця у 1959 році на Кольському півострові за Полярним колом. У дитинстві разом з родиною часто переїжджала з місця на місце. Навчалась у школах Івано-Франківська, Надвірної, Рави-Руської, Москви, постійно бували у бабусі з дідом у селі Отинія Коломийського району Івано-Франківської області, на батьківщині батька. Закінчила філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. Живе у Львові.Працює заступником головного редактора щоденної газети «Високий Замок». Має доньку та сина. Галина Вдовиченко дебютувала у 2008 році - з романом «Пів’яблука», який вийшов у видавництві «Нора-Друк» (Київ) і став лідером продажів на стенді видавництва під час роботи Львівського Форуму видавців-2008. Перший тираж книжки розійшовся протягом місяця. Відзнаки: - Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова-2008» «Вибір видавців» (перша в історії конкурсу) - за роман «Пів’яблука». - Диплом «Дебют 2008 року» у номінації «Кращий автор» від книготоргової мережі ЕМПІК - 2-е місце у конкурсі «Найкраща українська книга-2009» за версією читачів та журі тижневика «Кореспондент» (роман «Пів’яблука»). - Роман «Замок Гербуртів» (Тамдевін») отримав 1-шу премію у номінації «романи» на Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2009. - Спеціальна відзнака «Гранд-Коронація слова» (роман «Хто такий Ігор?»). - Перше місце у номінації «Оригінально оформлене та проілюстроване видання» на Міжнародному дитячому фестивалі у Львові (травень 2011), відзнака «Книжкового Левеня» (казкова повість «Мишкові миші»). - 2-е місце у номінації «Світ дитинства» та 3-є місце у номінації «Мистецтво друку» у національному конкурсі «Краща книга України» (2011), засновник - Держкомтелерадіо України (казкова повість «Мишкові миші»). - Короткий список Літературної премії Бі-бі-сі-2011. Роман «Бора» - у п’ятірці фіналістів. - 1-а премія у номінації «прозові твори для дітей» у Всеукраїнському конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова»-2012 – за казкову повість «Ліга непарних шкарпеток».

Катерина Калитко – поетка, прозаїкиня, перекладачка. Народилася 1982 року у Вінниці. Закінчила Києво-Могилянську академію. Журналістка за фахом. Лауреатка конкурсів “Гранослов”, “Смолоскип”, фестивалю читаної поезії “Молоде вино”, літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”, премій “Благовіст” і “Культреванш”. Авторка п’яти поетичних збірок, численних публікацій у періодиці, альманахах та антологіях (зокрема, в низці знакових, таких як “Початки”, “Молоде вино”, “Колекція”, “Дві тонни”), а також прозової книги «М.істерія». Перекладає з балканських мов.