Катерина Довбенчук, народжена Павлик, стала однією з перших жінок-авторок, що внесли свій вклад у збереження гуцульської етнографії в кінці XIX століття. Її діяльність привертає увагу через унікальний соціальний контекст: незважаючи на неписьменність та обмежений соціальний статус, вона стала частиною культурного руху того часу, зокрема через участь у альманасі «Перший вінок». Катерина народилася не пізніше 1852 року в селі Монастирське, на Косівщині, в родині хліборобів і ткачів. Перший раз вона вийшла заміж за Василя Довбенчука, а вдруге — за Михайла Греччука. Катерина пережила важку втрату, коли її дев’ятирічна донька померла від хвороби, що залишило глибокий слід у її житті. Її етнографічна розвідка «Дівка й княгиня, народні обичаї в Косівщині», яку вона передала своєму брату Михайлу Павлику, була опублікована в альманасі. Ця праця розкриває звичаї та традиції взаємин молоді в гуцульському середовищі, зокрема щодо залицянь та дівочого етикету. Вона звертає увагу на роль жіночого одягу, ритуалів і символів, які відображали статус та соціальну поведінку дівчат. Етнографічні матеріали Катерини не лише мають історичну та культурну цінність, але й є важливим свідченням культурної та гендерної ідентичності гуцулів. Усі її роботи були сильно обмежені її соціальними умовами, однак це не зменшує важливості її внеску в розвиток української етнографії. Довбенчук є символом жінки, яка, незважаючи на труднощі та обмеження того часу, здатна була зробити значний внесок у збереження культурної спадщини свого народу.