Укр: Ліна Костенко Kostenko was born in a family of teachers. In 1936, she moved from Rzhyshchiv to Kiev, where she finished her secondary education. Lina graduated with distinction from the Maxim Gorky Literature Institute in Moscow in 1956. Following her graduation she published three collections of poetry in 1957, 1958, and 1961. These books became immensely popular among her Ukrainian readers, however they also forced her into publication silence as she was unwilling to submit to Soviet authorities. It wasn't until 1977 (16 years later) that her next major collection was published. She followed this with several more collections and a children's book called The Lilac King. In 1979 she followed with one of her greatest works the historical novel in verse, Marusia Churai, about at 17th century Ukrainian folksinger. Her most recent collection is Berestechko, a book length historical poem.

Serhiy Zhadan (23 August 1974 in Starobilsk, Luhansk region, Ukraine) is a contemporary Ukrainian novelist, writer, essayist, poet, translator, musician and public figure. Among his most notable works are novels Depeche Mode (2004, translated into into English in 2013 by Glagoslav Publications), Anarchy in the UKR (2005, translation into English is yet to come), Voroshilovgrad (2010, translated into into English in 2016 by Deep Vellum Publishing) and Orphanage (2017, translation into English forthcoming in 2020 by Yale University Press) as well as collection of short stories and poems Mesopotamia (2014, English translation by Yale University Press in 2018). Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)

один із найвизначніших українських поетів ХХ століття. Народився в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Навчався на акторському відділенні Київського інституту театрального мистецтва. Закінчив Інститут кінематоґрафії в Москві, де навчався у класі Олександра Довженка, який мав значний вплив на формування поета. М.Вінграновський — кіноактор, кінорежисер і сценарист. У Довженковому фільмі «Повість полум'яних літ» зіграв роль Івана Орлюка. Перші вірші опублікував 1958 року. Микола Вінграновський — автор поетичних книжок «Атомні прелюди», «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ», «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю», роману «Северин Наливайко» та багатьох інших. Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський почав писати і прозу. У своїх повістях та оповіданнях «Первінка», «Сіроманець», «Гусенятко», «На добраніч», «Кінь на вечірній зорі», «У глибині дощів», «Літо на Десні» та інших він то веселою, то сумовитою поетичною барвою поєднує світ людей зі світом звірів, птахів, рослин, з життям всього живого й «неживого» (власне, вся природа у М.Вінграновського вищою мірою жива). Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Вінграновський — постановник десяти художніх та документальних фільмів. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії «Благовіст», Міжнародної премії Фундації Антоновичів.

Український поет, дитячий письменник та перекладач, укладач неформального часопису "Абаба-галамага". Один із небагатьох київських династичних поетів: його батько — поет Віктор Могильний, відомий як Віть Вітько. Мати — Аврелія Могильна, угорка з Ужгорода (звідси угорське ім'я Аттила). Закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, де згодом викладав. Також викладав на україністичних студіях у Варшавському університеті. Захоплювався перською мовою та культурою, яку вивчав у Таджикистані, У 1990-ті Аттила поволі відійшов від активної творчості. Поет несподівано помер у віці 45 років, відійшов уві сні.

Український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює у Калуші. Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців «станіславського феномену» своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла. Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки «Цвіркун на запічку» (за Діккенсом), «Над прірвою у житі» (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их років створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті «Адаптація». У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор «вийшов з підпілля», й у журналі «Сучасність» з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу «Literatura na świecie» та окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії». У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою «День», продовжує редагувати «Четвер», займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 («Імпреза-93»)[1], фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича. Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування. У 2000 році світ побачив наступний роман «Подвійний Леон». Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією «Четверга». У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах «АМтм». У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу «Четвер», видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 р. письменник представив книгу «Underwor(l)d» («Підземелля»)- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі автора «Мертвий щоденник».