Людська душа – двоїста. Жоден із нас не є стовідсотково добрим чи безмежно лихим. Однак дуже важко інколи повірити в те, що, здавалося б, жорстока, груба людина здатна на добрі вчинки, що всередині неї живе любляча і віддана істота. А так буває. Про таку людину – новий роман Вікторії Гранецької «ТІЛО™». Цей роман – не про переселення душ. Ця вигадана історія змушує кричати «Не вірю!». Книга – не про те, як люди мріяли жити вічно і переселялися заради цього в тіла інших людей. Ні. Це – лише фон. Насправді ключовими у романі є люди, саме на них фокусується авторка. Не на сірій масі, а на конкретних особах, які тісно пов’язані одне з одним і вибудовують фабулу твору. Отже, Юрій, або Доктор Паскуда. Саме він і є головним персонажем у романі. Здається, ця людина не має серця, здатна на будь-який жахливий учинок навіть без мотивації. Він може безбожно убити іншу людину заради реалізації власних бажань. Убивства – це і робота, і повсякденне життя його. На роботі Доктор Паскуда переганяє душі одних людей в тіла інших, відбираючи в тих, хто хотів би жити, їхні мрії, цілі, бажання, спогади, їхні родини зрештою, знищує їх душі, щоби потім у бажаних тілах могли оселитися впливові й заможні. За межами ж лікарні Юрій легко може закохати в себе жінку, заволодіти її незайманим тілом, а потім убити й утопити в річці. Просто так. Його зовнішність, яку без зусиль можна уявити з описів авторки, і його учинки викликають обурення й відразу. Здавалося б, хіба може така людина когось любити? Чи може існувати для такої людини ідол? Виявляється, може. Його ідолом з дитинства стала Іванка. Юрій та Іванка зростали разом у сиротинці. Іванку чужий дядько забрав і завіз за кордон. Юрій лишився. Але поклявся за будь-яку ціну знайти дівчинку і помститися чужинцю, який її вивіз. Це стало метою усього його життя. І зовсім неважливо, скільки людей мають пожертвувати (чи поплатитися) своїм життям, аби плани Юрія реалізувалися. За всяку ціну – значить, за всяку. Велике неземне кохання. Кохання, про яке мріють сотні чи й тисячі дівчат. Щоби хлопець кохав дівочу душу, а не тіло. Щоб йому було неважливо, великі в тебе груди чи малі, криві ноги чи рівні, гладка ти чи худа. Щоби він любив твою душу, навіть якщо вона – у тілі бридкого череватого стариганя. Бути для нього ідолом. Майже богом. Юрій любив душу Іванки, не вбачаючи у ній жінки, не бажаючи її тіла. Аж поки не зустрів Іванчине тіло з душею іншої жінки. От тоді він і зрозумів: існує велика різниця між коханням і обожненням, між пристрастю і смиренною поштивістю. Доля інколи розставляє усе не так, як людина собі уявляла. У романі поєднано елементи трилеру, хорору з яскравою любовною лінією (без якої роман був би не такий цікавий, особливо жінкам). Загалом твір – унісекс, тобто прихильники даної книги знайдуться і серед чоловіків, і серед жінок. Знаходимо тут фетишизм, магію, релігію вкупі з психіатрією (навіть не психологією). Мають місце екскурси в минуле, хоч розповідь ведеться про майбутнє. Такий собі ф’юче-роман із ретардацією. Авторка намагалася якомога більше закрутити «клубочки». І їй це вдалося. Усі персонажі тісно пов’язані, усі події – взаємозумовлені, нічого й нікого зайвого. Явно, що сюжет виглядає неправдоподібним. Хтось скаже, що його «зідрано» із якихось зарубіжних романів. І справді, «ТІЛО™» відгонить якоюсь прихованою алюзією. Але ж перипетії доль персонажів… Головні персонажі виглядають автентично українськими. Одного звичайного дня людину забирають із рідної землі, перевозять у чужу країну і силою змушують робити те, що комусь вигідно. Застосовують шантаж, тортури, використовують найближчих і найдорожчих, аби людина погодилася на все, на будь-що. Вона не має права сказати «Ні». Немає такого слова й бути не може. Із найдобрішої людини можна зробити злісного гвинтика системи. Головне – знати, на які болючі мозолі натиснути. Ось тут вам тема так званого притлумленого патріотизму. Гранецька на диво правдоподібно пророкує ймовірне майбутнє України через 20-40 років. У її романі такої держави більше не існує. Звісно, це – лише художня вигадка автора, але ж вона може й стати реальністю. Тож книга змушує задуматися і над цим… Якою ми хочемо бачити свою країну через кілька десятків років? І чи хочемо ми, аби вона продовжувала бути незалежною, розвиватися й міцніти? Про «ТІЛО™» Вікторії Гранецької можна говорити безмежно довго, розбирати роман за персонажами, за подіями тощо. Можна аналізувати жіночі образи, не зупиняючись на одному лиш образі Юрія. Однак аналіз займе велику кількість сторінок і купу часу. Краще вже просто прочитати роман, ніж детальну рецензію на нього. Адже, мабуть, для того ця книжка така заплутана, щоб кожен читач міг самостійно й неодноразово аналізувати її, суб’єктивно, у своїй голові. Бо ж скільки читачів, стільки й думок про книгу. Автор: Юлія Юліна
Author
Вікторія Гранецька народилася 24 березня 1981 року в селі Юрівка Козятинського району Вінницької області в родині поляка та українки. В дитинстві писала вірші, казки, оповідання, публікувалась у районній газеті «Вісник Козятинщини». У 2003 році здобула фах практичного психолога у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. До 2010 працювала офіціанткою, рекламним агентом, продавцем косметики, доглядачем за маленькими дітьми, консультантом у музичному магазині, коректором в газеті для російськомовних емігрантів Каліфорнії та Філадельфії, журналістом/редактором рубрики «Культура» в місцевому ЗМІ, а також літературним редактором в одному із глянцевих журналів. З 2010 року мешкає у Вінниці, пише прозові твори. 2011 року за рукопис роману «Мантра-омана» отримала першу премію літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «роман». Це був дебютний твір 30-річної авторки, або, точніше, її перший завершений твір такого обсягу. Восени 2011 року роман вийшов у видавництві "Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». Упродовж 2012–2013 займалася журналістикою, соціально-культурними проектами («100 книжок для сільських бібліотек», «Сучасне Епатажне Креативне Слово», «Письменницькі спогади»), мала кілька публікацій у жанрі малої прози (есей «Симфонія № 38» у складі альманаху «Експрес Молодість», новела «Закохане місто» на шпальтах «Літературної України»), двічі побувала в складі журі конкурсу «Коронація слова». У червні 2013 року в «Клубі сімейного дозвілля» вийшла її друга книжка під назвою «ТІЛО™». У вересні того ж року роман «ТІЛО™» потрапив у десятку фіналістів Міжнародної премії імені О. Ульяненка та увійшов до шорт-листа Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року'2013» у номінації «Красне письменство». В 2015 почала писати неримовану поезію й отримала диплом лауреата VІІІ Всеукраїнського поетичного фестивалю «Підкова Пегаса-2015», а згодом за вірш «Смарагдові очі» — лауреатство у Міжнародному поетичному конкурсі «Намалюй мені ніч» від журналу «Склянка часу*Zeitglas». Долучилася до започаткованого «Коронацією слова» проекту «Воскресіння Розстріляного Відродження» з літературознавчим нарисом «Корабель Юрія Яновського». Взяла участь у І Міжнародному фестивалі оповідання "«Intermezzo» (м. Вінниця) і продовжила експерименти з короткою прозою — у вересні 2015 року побачили світ українська та англійська версії оповідання письменниці «Емігрантка» у складі двомовної збірки есеїв та оповідань «Україна в мені» («Ukraine within me») від Львівського жіночого літературного клубу (видавництво «Апріорі»). Есей «Остання жінка на Землі» вийшов на шпальтах літературно-художнього журналу «Дніпро», оповідання «Абонентська скринька» у складі збірки «Львів. Кава. Любов», виданої «Клубом Сімейного Дозвілля». У вересні 2015 року вийшов «Щасливий» — третій роман письменниці, створений на основі реальної історії про українську дівчину та азербайджанського хлопця-мусульманина. Роман нагороджено спеціальною відзнакою «Коронації слова» у номінації «Гранд Романи» та опубліковано у київському видавництві «Нора-Друк». Книга була презентована у різних містах України, в тому числі й у середовищі українських мусульман в Ісламському культурному центрі м. Києва.
