Микола Хвильовий: Бути українцем - справа не крові, а вибору Микола Хвильовий був не просто талановитим автором - справжньою зіркою та активним учасником літературного процесу 20-х років; з обдарованого літератора він виріс у першорядного мислителя, справжнього ідеолога, з високим рівнем національної свідомості. Його перехід від інтелігентського лібералізму зразка останніх десятиліть існування Російської імперії до переконаного націоналізму, що струмує в памфлетах «Україна чи Малоросія», «Масовізми - московський і ваш», «Московські задрипанки», означує початок формування на теренах молодої Української держави справжньої політичної нації, в якій бути українцем - справа не крові, а вибору. Добре розуміючи, що розвиток нації можливий лише через освіту (але не просвітянство!), Хвильовий пише: «Досить «фільствовати» - «дайош» свій власний розум! Коли ми беремо курс на західноєвропейське письменство, то не з метою припрягати своє мистецтво до якогось нового заднього воза, а з метою освіжити його від задушливої атмосфери позадництва. В Европу ми поїдемо вчитись, але з затаєною думкою - за кілька років горіти надзвичайним світлом. Чуєте, москвофіли з московських задрипанок, чого ми хочемо? Отже, - смерть достоєвщині! «Дайош» культурний ренесанс!» Пристрасне й гостре перо Миколи Хвильового, його полемічний спадок ще потребують глибших досліджень. Проте неможливо не вірити щирості його пориву, котрому він залишився вірним аж до останнього пострілу в скроню. Втіливши в оновленій українській літературі початку ХХ сторіччя зразки естетики високого модернізму, запропонувавши читачеві інтелектуальне художнє письмо, Хвильовий також мав активну громадянську позицію й без вагань афішував її. Силі вислову його памфлетів навіть тепер можуть позаздрити більшість сучасних колумністів. За цю силу, душевний вогонь і щирість він заплатив життям - і про це не можна забувати, читаючи його твори. Памфлет Миколи Хвильового «Україна чи Малоросія» є надзвичайно актуальним сьогодні, коли українська нація знову постає перед необхідністю самовизначення. Формування цілісної ідентичності ніколи не є легким та швидким процесом. Особливо, якщо частина громадян, як це є у нас, не може з певністю солідаризуватися з національними цінностями. Хвильовий закликає позбутися комплексів малоросійства, тобто меншовартості, в умовах, коли лише спільний вибір бути українцями може врятувати від вторинності та затирання ролі нації на історичній мапі світу. Рішуче «дайош!» Хвильового має поставити кожного перед таким важливим і сьогодні вибором. І його «максималістична» європейськість - це, схоже, перспективний вихід для нас. Ростислав Семків