«Стигма окупації: Радянські жінки у самобаченні 1940-х років» – це книжка про війну та неспроможність людей осягнути окупаційний досвід як у момент його проживання, так й у перші роки після вигнання нацистів. Дослідження побудовано навколо історії трьох жінок та двох режимів, один з яких змушував своїх громадянок бути радянськими й героїчно загинути, а інший – нацистський – зректися й радянського, й людського. У книжці йдеться про розпач й виживання, про відмінності у розумінні та сприйнятті добра й зла, про пошуки й обрання стратегій життя та смерті, про тонкі й непевні грані між колаборацією та праведністю, спротивом та відстороненням, мародерством та підтримкою інших. Це також аналіз жіночого досвіду й травматичного й нестабільного процесу пошуку слів та механізмів самоописання у контекстах «подвигу», «зради», «ворогів», «героїв», що змінювались впродовж 1940-х років як внаслідок внутрішніх інтенцій дієвиць, так й під тиском усталених державних пропагандистських настанов щодо «правильної поведінки» радянських громадян під окупацією. Це історія формування державної політики стигматизації окупованих й самостигматизації людей, що вважали себе радянськими. Це історія нелінійності досвіду війни, викладена некодифікованою мовою самих жінок, одна з яких шукала для себе канонічної героїчної біографії, друга сміливо й відчайдушно боролася за виживання, а третя – рятувала інших без огляду на ризик покарання нацистською або радянською владою.