Напівтони чуттєвості, закладені у слово, жага бажання, що проступає між рядків, легка атмосфера звабливості на сторінках. Вир образів й інтимні всесвіти скидають пута заборон і лягають вишуканими рядками на папері так, ніби потуга нової доби знімає всі табу й випускає їх на волю. Хай то щире кохання чи жагуча пристрасть, патологічна хіть чи ніжна приязнь, – усім цим переплетенням чуттєвого й романтичного, фізичного й ліричного є місце у житті, а отже, у творах митців, зокрема й майстрів слова. У добірці еротичної прози «Гіменей розкутий» вміщено твори українських класиків першої третини ХХ ст. Серед них Дмитро Бузько, Юрій Стрижавський, Валер’ян Поліщук, Юрій Яновський, Грицько Григоренко, Наталя Романович-Ткаченко, Віктор Ярина, Валер’ян Підмогильний, Гнат Михайличенко, Леонід Плющ, Дмитро Тась, Володимир Винниченко, Варвара Чередниченко, Микола Хвильовий. Тут ми натрапимо на сентиментальну історію Б’янки, митарства бахурів, тяжіння до поліандрії, шукання тілесних утіх, «нечестиве кохання» у вирі революції та новітню історію любові Трістана й Ізольди. Такими відвертими у своїх чуттях, утілених у слові, українських митців ми бачимо чи не вперше.
Authors
Український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949). Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині. Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1927), далі перейшов на прозу. Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). До теми революції в Україні, але під тиском критики з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції. До Великої Вітчизняної війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940). За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947). Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956). Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931—1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958—1959).
Ukrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine. As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe. Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник. Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
