За допомогою накреслення профілів п’ятьох українських мистецтвознавців ХІХ–ХХ століття (Адріан Прахов, Григорій Павлуцький, Григорій Логвин, Володимир Ясієвич, Абрам Мардер) Андрій Пучков намагається розкрити магістральні риси становлення в Україні мистецтвознавства й архітектурознавства як окремих наукових дисциплін в їх людинознавчому аспекті: хронологічно — більш ніж за сто років (з 1880-х по 2000-і), територіально — від Російської імперії до незалежної України, головно — в Києві. Мета книжки, показати, що мистецтвознавці й архітектурознавці, студіювали щось візуальне у спосіб, їм одним притаманний, коли автор книжки студіює (а) візуальне, (б) спосіб його студіювання тим чи тим науковцемі (в) постать самого науковця, отже — вдається до побудови метамистецтвознавчої конструкції. Для культурологів, мистецтвознавців, архітектурознавців, істориків і широкого кола читачів, небайдужих до історії української культури і мистецтва.